Коли відповідальність дорослих рятує дитяче життя: історія пацієнта Охматдиту з ВІЛ-інфекцією. Життя цієї дитини від перших днів залежало не лише від медицини, а й від того, чи візьме хтось на себе відповідальність за її здоров’я і майбутнє.
Дитина народилася у багатодітній родині. Про її діагноз – ВІЛ-інфекцію – стало відомо з перших днів життя. Біологічна мати жила з ВІЛ, але свідомо не вживала життєво необхідних ліків – антиретровірусної терапії, через що вірус передався малюку ще внутрішньоутробно.
Від народження дитині призначили антиретровірусну терапію – сучасне лікування, яке пригнічує розмноження вірусу, підтримує імунну систему на належному рівні та дає змогу людині з ВІЛ жити повноцінним життям. Однак через складні соціальні обставини регулярність прийому препаратів була порушена.Без постійного лікування стан поступово погіршувався: дитина повільно набирала вагу, відставала у розвитку, з’являлися супутні проблеми зі здоров’ям. Згодом біологічна мама померла, і діти залишилися без батьківського піклування.
Місцева громада шукала рішення, аби знайти сиротам прихисток. Саме тоді у 2023 році в їхньому житті з’явилося подружжя, яке через війну було змушене залишити власний дім і оселитися в громаді, де мешкали діти. Попри власну адаптацію до нового життя, пара без вагань ухвалили рішення взяти їх під опіку.
Дізнавшись про стан здоров’я дитини, опікунка одразу звернулася до НДСЛ «Охматдит» – у Центр інфекційних хвороб для лікування дітей з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. Результати свідчили про триваючу реплікацію (розмноження) ВІЛ в організмі хворого.
Окрім цього дитині провели комплексне обстеження, до якого залучили мультидисциплінарну команду: інфекціоністів, ендокринологів, офтальмологів, отоларинголога, фтизіатра, логопеда та психолога. Це дозволило стабілізувати перебіг основного захворювання та виявити і скоригувати супутні стани, що виникли через відсутність медичного нагляду.
“Наразі дитина перебуває під постійним диспансерним наглядом у поліклінічному відділенні лікарні та регулярно отримує необхідну терапію. За час регулярного прийому АРТ – стійка позитивна динаміка : реплікації ВІЛ не виявлено, зниження імунітету відсутнє, покращилися темпи фізичного та когнітивного розвитку. Родина опікунів ставиться до дитини з великою турботою і любов’ю — а це має вирішальне значення.”, – зазначає Оксана Козлова, дитяча лікарка-інфекціоніст Центру інфекційних хвороб для лікування дітей з ВІЛ-інфекцією/СНІДом.
Щоденний контроль прийому ліків, уважне ставлення до стану здоров’я, психологічна підтримка, навчання та соціалізація стали можливими завдяки людям, які взяли на себе відповідальність за дитяче життя.
“Коли ми забрали цих дітей, вони були неадаптовані – багато речей для них були незнайомими й незрозумілими. Тому ми одразу взяли на себе процес адаптації, реабілітації та поступового відновлення їхнього дитинства. Нашим завданням було допомогти їм відчути себе саме дітьми, дати зрозуміти, що дитинство існує. Ми вчилися всьому заново разом: вони – у нас, а ми – у них”, – пригадує опікунка перші дні дітей у новому домі. Сьогодні дитина соціалізована, навчається у школі, має позитивні зміни у фізичному та психоемоційному розвитку. Ця історія — важливе нагадування: ВІЛ — не вирок.
За умови ранньої діагностики, безперервної антиретровірусної терапії та відповідального ставлення дорослих діти з ВІЛ ростуть, розвиваються і будують своє майбутнє.
