Можна багато згадувати все що було «до». Якими безтурботними ми були, як самовіддано любили і працювали. Як раділи кожному дню.Росіяни почали цю війну, щоб забрати це все у нас. Нашу легкість, наші мрії, нашу віру.
На жаль, наші діти тепер знають звуки вибухів, розрізняють снаряди та лікуються від поранень. Поранень війни. Ще вчора зовсім здорові діти. Наші працівники втрачали домівки, жили у лікарні, потрапляли під окупацію і йшли на фронт. Люди, які присвятили себе безкінечному порятунку і маніфестації життя, за цей рік побачили багато горя і смертей.
У нас зʼявилися нові зморшки, сиве волосся та залізо в голосі. Але є речі, які залишилися незмінними. І це любов.
До нашої країни, наших міст і людей. До наших захисників і своїх колег. До рідних, близьких і всіх хто поруч. Ми можемо багато разів говорити про те, що забрала війна та натомість хочемо розказати, що ми в собі не набули, проте підкреслили. Людяність, натхнення, вміння радіти попри все, віру і єднання, готовність працювати для кращого майбутнього – свого і своїх дітей.
За цей рік через найбільшу дитячу лікарню України — Охматдит пройшли тисячі пацієнтів. Ми відкрили свої двері для поранених дітей та дорослих, продовжили лікування у звичному режимі, адже війна не зупинила хвороби. А українці потрібні нам щасливі та здорові! Ми відновили напрямок трансплантації і розширили його, проводили важкі операції в умовах бомбардувань, вимкнення світла і напівоточення Києва; запустили розширений неонатальний скринінг новонароджених на 21 рідкісне захворювання та працювали всією командою лікарні у шаленому темпі. Ба більше – ми проводили концерти і святкували кожен день. Кожен день, який вибороли для нас наші воїни. Кожен день, який ми пройшли з честю. Кожну усмішку, яку вдалося повернути на обличчя дитини, яка пережила жахіття.
Наша лікарня ані на мить не припинила свою роботу. За цей рік кожен міг остаточно переконатися, наскільки уся команда Охматдиту віддана тому, що робить. Ми хоронили колег, втирали сльози і йшли робити далі те, що вміємо найкраще і те, у що віримо всім серцем – ми створювали здорове майбутнє нашої країни.
Рік тому ми зіштовхнулися з безпрецедентним злом. Ми були у відчаї. І тоді був час перших серйозних рішень – попри все ми працюємо, ми рятуємо і ми виконуємо свій обовʼязок як медики, як громадяни, як люди.Сьогодні ми вшановуємо памʼять всіх полеглих і дякуємо всім українцям. За те, що боретеся. За те, що сильні. За те, що незламні.
Разом – ми непереможна сила. І тепер ми точно знаємо, що можемо все.
